Сьогодні унікальний і якісний продукт, який відображає характер і прагнення компанії, її здатність конкурувати й перемагати, має надзвичайно важливе значення. Це безпосередньо залежить від способу подання інформації. І тут редактор відіграє одну з ключових ролей — за ним залишається останнє слово.

Робота редактора в компанії перекладів передбачає безпосереднє втручання в чиюсь інтелектуальну працю та її оцінку, через що можуть виникати спірні й часом конфліктні ситуації. Тому, окрім професійних зобов’язань, важливо пам’ятати про етику редагування.

Отже, що ж допомагає редактору не збитися з курсу?

• Об’єктивність. Редактор має виправляти лише ті частини тексту, які помітно знижують якість перекладу (об’єктивність оцінювання перекладу ми детальніше розглянемо в окремій статті). Не змінювати стилістику тексту, а адаптувати її. Не переписувати, а робити виправлення. Не надавати перевагу своїм уподобанням, а прагнути об’єктивності.

• Відповідність. Необхідно відстежувати правильність використання термінології та адекватність передачі змісту, особливо в технічних текстах, де цьому має віддаватися пріоритет. Навіть якщо для редактора лишається невідомим той чи той термін, це не означає, що спеціаліст у галузі, на якого орієнтовано продукт, не зрозуміє, про що йде мова. Прагнення спростити складне може призвести до абсурду й очевидних помилок.

• Авторитетність. Професіонал орієнтується виключно на авторитетні джерела й посібники, які можна використовувати як законодавців норми. Неприпустимо спиратися на здогадки та прямувати помилковим шляхом «так країну позначено в атласі» або «так написано у Вікіпедії». Важливо завжди аргументувати свою позицію та правку, підкріплювати доводи прикладами й поясненнями, чому саме цьому варіанту слід віддавати перевагу.

• Комунікація. Редактор завжди лишається на зв’язку з перекладачем — він надсилає йому свої правки й вирішує всі нагальні питання. Якщо правок багато, редактор створює порівняльний звіт із позначками й просить пояснити конкретні моменти або навіть виправити фрагмент тексту. Відповідальність за текст у цьому випадку несуть обидва спеціалісти, а їхня взаємодія в декілька разів підвищує загальну продуктивність.

• Гуманність. Вплив людського фактора може проявитися будь-коли: ніхто не застрахований від помилок. Тому необхідно завжди розбиратися, чим викликані ті чи інші помилки — нестачею конкретних лінгвістичних знань або банально поганим самопочуттям.

• Критика. Навіть якщо редактор розуміє, що якість перекладу не бездоганна, він не критикує відкрито, а робить зауваження об’єктивно, надає необхідні ресурси й допомагає можливими способами в межах своєї спеціалізації. Навчити фахівця вигідніше, ніж втратити.

• Мотивація. Спеціаліст не соромиться хвалити й відзначати якісні переклади й обраний підхід до роботи. Завдяки цьому проводиться чесне оцінювання роботи й створюється мотивація до зростання в професіональному плані.

• Послідовність. Ознайомившись із частиною тексту редактор може зрозуміти, що перед ним переклад високої якості, але йому все одне не варто покладатися на чуття: навіть найдосвідченіші перекладачі можуть написати «дупки» замість «дубки» десь наприкінці проєкту.

• Самоперевірка. Професійний редактор завжди використовує доступні засоби перевірки тексту, навіть якщо він абсолютно впевнений у своїх правках. Одне з головних правил: завдання редактора — виправити наявні помилки, а не додати нові.

За ідеальних умов готовий текст не має виглядати як переклад, як би дивно це не звучало — це має бути зв’язний, логічний і легкий текст, немов написаний від себе. Редактор не намагається переписати текст, лише тому, що «він би так написав» або «йому так більше подобається». Редагування — це не рерайт. Редактор усвідомлює той факт, що це вже зробили за нього, і тепер його завдання — оцінити, наскільки якісним вийшов результат, і спробувати зробити його кращим.